097 481-67-63

095 356-65-44

jMedia

курсы журналистики и PR в Киеве

 
Пятница, 20 января 2017 18:10

Людина-ластівка

Автор Олег Гречаний

Ти знов защебетала
У мене під вікном,
Із вирію вернувшись,
Клопочешся з гніздом.
(Борис Грінченко)

Світлана Михайлівна cиділа, як завжди, в своєму кабінеті в оточенні записників, канцелярського приладдя та шаф з бухгалтерськими документами. Біля неї лежав новенький білий мобільний, куплений на кошти, відкладені з трьох заробітних плат. Телефон був якщо не Всесвітом, то відігравав значну роль в житті Світлани. Музика, соціальні мережі, фото - все це вміщував в собі цей маленький рятівник від нудьги. Роботи в переддень вихідних було зазвичай не надто багато. Робочі телефони мовчали, створюючи цим ідеальне середовище для роздумів та спілкування в Інтернеті.

От і сьогодні Світлана Михайлівна сиділа на робочому місці з відчиненим вікном і замріяно спостерігала, як симпатичний чоловік курив біля червоної іномарки. Настрій у неї був гарний, адже останній робочий день тижня віщував два дні відпочинку і, що найголовніше, побачення з іноземцем, знайомство з яким відбулося місяць тому на сайті знайомств. Іноземець представлявся громадянином Туреччини, який займається експортом в Україну чи-то овочів, чи-то одягу. Насправді Світлану Михайлівну це менше всього хвилювало, адже для неї, 35-річної дівчини, це був один з небагатьох шансів отримати квиток у нове життя та виїхати з цієї Богом забутої країни. В мережі вона себе позиціонувала як романтичну, тонку натуру, яку важко знайти, легко втратити та неможливо забути, готовою на все заради справжнього кохання та жіночого щастя. Виставляла свої фото (а виставляти було що, природа наділила дівчину пишними грудьми та гарними ногами), на більшості з яких був подарований батьком золотий хрестик, що яскраво виділявся то на глибокому декольте, то на різноманітних вечірніх сукнях. Цим хрестиком Світлана давала зрозуміти потенційним кавалерам, якою вона є набожною людиною. Віруючою себе вважала і сама Світлана, хоча не розумілась на заповідях, святах та не дуже дотримувалась законів Божих. В церкві Світлана за своє життя була двічі, з яких свідомо – лише один раз. Вперше - коли її принесли на хрещення, другий раз – «занесло» вінчання. Про свій попередній гіркий досвід дівчина замовчувала, мовчала й про шестирічну донечку Христинку, яка була постійним нагадуванням того досвіду.

Дзвінок в двері офісу змусив Світлану повернутись зі світу мрій та зняти слухавку домофону.

- Доброго дня, адвокатська компанія «Кредо». Що ви хотіли? Ви по запису? – привітним голосом промовила в трубку Світлана.

- Здрастуйте! Я до вас. Хочу отримати юридичну консультацію. Перепрошую, та я не знав, що прийом тільки по запису.

- Ми можемо відразу оформити заявку на зручний для вас час.

- Так, будь ласка, заходьте.

Світлана натиснула кнопку домофона, з думкою про ще одного марудного клієнта зі своїми проблемами. Але швиденько налаштувалась на хвилю клієнтоорієнованості, адже надбавка до зарплати залежала саме від кількості записаних та потім прийнятих юристами клієнтів.

Двері відчинилися - і вона побачила низенького худорлявого чоловіка років сорока. Одягненого в джинсові штани та куртку. Найголовнішим атрибутом та приводом для здивування була ластівка, яка скакала з голови на плече і в зворотньому напрямку. Чоловічок повільними, граційними кроками зайшов до коридору, де на нього з подивом дивилась Світлана Михайлівна.

- Проходьте до мене, будь ласка, я Світлана Михайлівна. Ви говорили зі мною, з радістю запишу на консультацію юриста.

-Доброго дня! Дуже приємно! Мене звати Олександр. Маю термінову і специфічну справу.

Пташка безтурботно скакала собі, а Світлана Михайлівна дивилась то на Олександара, то на неї.

- Вибачте, але до нас з тваринами… Вибачте, з птахами не можна. Та і вільних юристів на разі немає.

- Ви не розумієте, у мене термінова справа!!! Мені потрібен адвокат!

- Проходьте до мого кабінету, Олександре, я Вас запишу і ви отримаєте консультацію спеціаліста.

- Дякую, куди йти? Адвокат у себе?! Ви не розумієте, мені потрібен адвокат!!!

Ластівка крутила голівкою і періодично зиркала в сторону Світлани.

- Заспокойтесь. Не потрібно підвищувати голос. Присядьте, ось стілець, - промовила дівчина, запросивши Олександра до свого кабінету.

Чоловік вмостився на стілець. Пташка зістрибнула з плеча свого хазяїна на стіл Світлани.

- Дайте, будь ласка, води й запишіть мене до адвоката.

- Добре-добре, тільки не хвилюйтесь, зараз все зробимо. Яке у Вас питання?

- Я хочу води, принесіть мені води!

- Зараз, зачекайте хвилиночку.

Світлана вийшла з кабінету, спантеличена і заклопотана. Підійшовши до кулера, що стояв в кінці коридору, набрала води й так само швидко знову зайшла до свого кабінету.

- Ось, тримайте.

- Дякую. Де адвокат? Запитайте, чи зможе він прийняти мене негайно!

Чоловік і ластівка, неначе домовившись між собою, хотіли відвернути увагу Світлани від чогось важливого. Він тиснув на дівчину своєю вимогою зустрітися з адвокатом, а пташка - своєю метушнею та постійним цвірінчанням.

- Я спробую запитати, але навряд чи вдасться негайно вирішити вашу проблему.

- Дуже наполягаю! Я заплачу будь-які гроші.

- Почекайте, будь ласка.

З цими словами Світлана покинула кабінет та пішла до адвоката.

- Ольго Василівно, до Вас прийшов клієнт. Дуже хоче, щоб прийняли його саме зараз.

- Світлано Михайлівно, я скільки разів Вам говорила, прийом лише по запису. Ви можете це зрозуміти раз і назавжди?! Третій раз за цей тиждень Ви підходите з цим питанням! Ні, ні, ні.

Світлана вийшла з коридору і вже із зіпсованим настроєм поверталася до відвідувача. Але дівчину зустрів порожній кабінет. Нікого вже там не було…. Лише пір’їна ластівки залишилась на стільці. Дівчина не відразу второпала, що зникло ще щось. Щось дуже цінне.

З давніх-давен вважається, що ластівки оберігають будинок від злодіїв та пожеж. Але Світлана Михайлівна, зараз так точно не думає.

Дівчина залишилась без нового мобільного телефону і без побачення, яке, можливо, могло б змінити її життя.

Прочитано 603 раз

Подпишитесь на новости наших курсов